» » Про бабу Настю

Про бабу Настю

Про бабу Настю

Моя прабаба Настя не вміла читати, не бувала далі Кам′янця і її насильно видали заміж за старшого заможного вдівця, розлучивши з коханим. Баба гарно вміла розповідати про єдину яскраву подію у її житті – саме оте примусове весілля. Бо вона домовилась з коханим, що на запитання «Чи по власній волі?»,  сказати в церкві, на все село - «Ні!».  Але вона не сказала – побоялась. Осуду, скандалу, рідні… Уявіть. Приміряйте на себе ситуацію. Хотіли б так?


Треба додати, що «примусовий» наречений прабаби – мій прадід виявився хорошою і доброю людиною, все життя гарно про неї турбувався, не ображав і прожили вони, в сімейному плані, по тих мірках, щасливо. Хоч і недовго. Бабі, так сказати, винятково пощастило.


Але я до чого вела? Це гарне весняне свято подарунків і вихідного,  давно втратило ознаки боротьби  жінок за свої права, і перетворилось у матріархальний ритуал «принесення у жертву квітів». Весело і приємно. І ми дійсно забули, що століття тому жінки були «негромадянами», меньшовартісними членами суспільства, безправними. Жили в кошмарах табу. Звісно, усі наші позитивні досягнення  і свободи – це результат освіти і розвитку цивілізації. Економічних можливостей.


Одні радянські дУрні знали лише про двох єврейок, а інші сучасні дУрні нічим від них не відрізняються – бо знання їхні про боротьбу жінок за свої права, поповнилися тільки фактом двох демонстрацій-мітингів повій.


Феміністкам є за що подякувати. В першу чергу за те, що сьогодні можна сказати «Ні!»

За можливість жити власним вибором.


Залишити коментар:

оновити, якщо не видно коду